Цього місяця порталу справжнього ґеймерського духу PlayUA виповнюється 6 років, тому ми проводимо конкурс із цінними подарунками. Нижче — конкурсна робота, у якій збережено авторський стиль, пунктуацію і всі-всі-всі помилки. Автор: Антон Черевашко.

Чи не в кожного бували моменти, коли сидиш в маршрутці-авто-потязі-літаку, слухаєш улюблену музику, а пейзаж за вікном в той чи іншій мірі відповідає настрою пісні. Іноді пейзаж абсолютно не відповідає її настрою, і їдучи в потязі мимо живописного лісу раптом вмикається депресивно суїцидальний-блек-метал. А от в комп’ютерних і відеоіграх музика має точно відповідати локації, погоді або якомусь моменту гри. Не пам’ятаю я за свою кар’єру геймера жодного моменту, коли музика не відповідала настрою гри. А тому я вирішив скласти перелік ситуацій в іграх, які запам’ятовуються як злиття декількох видів мистецтва – музики і результату пера геймдизайнера. Я розкажу які відчуття і емоції отримав особисто я, і, сподіваюся, отримаєте ви від цих витворів мистецтва злитих воєдино.

9. Outlast

Можливо, хтось скаже що в цій грі музики майже немає, і кайф від неї отримуєш абсолютно без втручання будь-якого натяку на музичне супроводження. Але ні. Музика в грі є, вона лякаюча, вона грає десь на фоні, ти її майже не помічаєш. Але у відповідний момент вона стає гучнішою, ситуація в грі міняється. Описати мої емоції в перші хвилин п’ять гри доволі складно. Як пам’ятаю, на годиннику було біля дванадцятої ночі, а обстановка в грі абсолютно не розташовувала до того, що зараз на екрані почнуть бігати поні на березі річки з йогурта. Адже лікарня Маунт-Мессів, присмеркові хмари в світлі сонця, загальна безлюдність і якесь незвичайне відчуття туги навіть дещо лякали вже тоді. Але заграла музика. І мої передчуття ще більше підтвердилися. І так на протязі всієї гри – тебе кидає подалі в крісло від кожного шереху, а музика тільки доповнює цю картину. Можливо, я надто сентиментальний і сприйнятливий, тому вибачайте вже.

8. Dishonored

Темне і повне щурами місто, зловісні перевулки та райони, в які вже давно не заходили люди. Корво Аттано пробирається крізь місто повне страждань та ненависті. Але навіть в такому місці є на що подивитися і з замиранням серця полюбуватися краєвидом. Шкода, що Корво не чує той темний ембієнт, що чуємо ми в своїх навушниках, адже навіть така з першого погляду незворушна і холоднокровна людина відчула б душевне тепло біля серця. Коли я від лиця Аттано стояв на Мосту Колдуін, дивився на самий неймовірно зворушливий захід сонця в супроводі треку Ambient, мені спало на думку, що такі моменти треба запам’ятовувати, як моменти першої великої подорожі в реальному житті.

7. The Witcher

Ігри серії The Witcher як і ігри серії S.T.A.L.K.E.R. завжди асоціюються з чимось рідним, слов’янским. І не дивно, адже хоч Польща вже далеко пішла від нашої країни і у розвитку, і у менталітеті, але ноток слов’янізму в «Відьмаці» вистачало завжди. Сприяли цьому загальна атмосфера, неписьменні і брудні селяни в хуторах, рідні поля, річки і ліси. До речі, якщо хтось не знав, розробники брали деяких створінь типу вурдалаків, плавунів та русалок з слов’янського фольклору і легенд. Відповідно, це ще більше доповнює атмосферу гри. Звичайно, не обійшовся весь цей набір без музики, що так і смикає за душу. Мелодії гусли, сопілки, сурми, литавр, лютні та інших музичних інструментів неймовірно точно вписуються в ігровий процес, змушуючи з замиранням серця спостерігати за Геральтом, що йде по безкрайньо золотому полю пшениці під ці дивовижні звуки музики. Що не кажіть, а можуть CD Project RED змушувати геймера цілком переноситися в їхні ігри.

6. S.T.A.L.K.E.R.

В цьому українському шедеврі не так багато музики, але та що є, грає на струнах твоєї душі, як самотній сталкер, що сидить біля багаття і витягує сумні мелодії з старої та потертої гітари. Скоро йому прийдеться йти, а отже пісня його сумна і тужлива. Можливо, з цього походу він вже не повернеться і не зможе так само сидіти з іншими шукачами пригод, і обговорювати останні новини Зони та її жителів.
Навіяло суму, чи не так? Авжеж, адже всі хто грав в старого-доброго S.T.A.L.K.E.R’а знають про ці відчуття. Іноді ти не хочеш виходити з баз сталкерів типу Скадовська чи Янова тільки з-за того, що хочеш ще побути разом з цими безстрашними людьми, що після важкого дня вирішили посидіти з гітарою та полюбуватися на захід сонця над Зоною. Але коли-небудь та прийдеться вийти, а там пісень вже не буде. На просторах Зони грає не те щоб музика, а скоріше просте музичне супроводження для створення атмосфери і знищення тиші. Ти можеш його не помічати, але якщо вслухатися, то можна почути віддалені крики мутантів, далекі постріли, шум повітря або дощу з грозою. Це не поодинокі звуки, вони сплітаються в одне ціле, і ти не відчуваєш незакінченості або відірваності. В «Поклику Прип’яті», на локації «Околиці Юпітера» іноді можна почути шум радіо, по якому якась налякана людина намагається щось донести до того, хто знаходиться на тому кінці проводу, але мова її незрозуміла і містично лякаюча. Як пройти мимо і не розгадати таємницю цього містичного місця? А як потім забути ті моменти, коли картинка і звук повністю зливаються і ти відчуваєш, наче сам зараз йдеш по зараженому радіацією місці?

5. Mafia II

Було б дивно, якщо б ця гра не потрапила в цей список. Адже це одна з самих атмосферних ігор в ігроіндустрії, і хай замовкне той, хто вважає не так. Олдфаги знову ж таки можуть сказати про Mafia The City of The Lost Heaven, де і атмосфера була атмосфернішою, і трава зеленішою, і сюжет сюжетнішим, і так далі. Поспішаю вас засмутити – ваші відчуття до старих ігор тримаються на однім-однісінькім факторі – ностальгії, а отже і всі ваші докази про те, що я описав вище розлітаються, як дух атмосфери розлітається повсюди коли на твоєму екрані читається напис «Mafia II».
Загалом, відійшов я від теми. Думаю, всі згодяться з тим твердженням, що без радіостанцій з музикою тих часів гра про багатих італійських емігрантів виявилась би пустою і незаповненою. Адже як без Елвіса Преслі, Френка Сінатри та Літтл Річарда виглядали б вулиці Емпайр-Бей, з їх скверами та площами, по яким вільно розгулюють молоді пари, одягнені в одяг епохи джазу? Моментів, коли я наче повністю переносився в гру і насолоджувався тим, як точно чехи з 2К змогли передати дух справжнього американського міста середини 50-х, дуже багато. Але згадати я хочу про один з них, який вразив мене до глибини душі і змусив на хвилину забути про пташок, які щебетали в мене за вікном в жаркий літній день, і відчути мороз та дух Нового року. Річ звичайно про те, як Віто Скалетта нарешті приїжджає з поля бою Другої Світової додому, в Маленьку Італію. Кажучи «Решти не треба» таксисту, майбутній мафіозо йде по засніженому скверу, де в повітрі витає дух зими і чується відома Let it Snow. Ну як тут не захотіти нарешті новорічних свят? Цей момент є одним з найулюбленіших мною в відеоіграх, тому якщо ви ще не пройшли цей шедевр ігробуду, то не впускайте можливості і відчувайте на собі цю захоплюючу і сумну історію.

4. Metro 2033 та Last Light

І знову українська гра. І знову звукове супроводження має тут не останню роль. Адже воно є невід’ємною частиною саспенсу, відчуття тривоги і хвилювання, напруження, яке змушує тебе придивлятися до кожної тіні, прислухатися до кожного подиху вітру в цьому постапокаліптичному світі. Відкриття затворів в тунелі, крик поодинокого мутанта, удар грози на поверхні. Але це все в страшному та ворожому світі, поза дружелюбними станціями метро. Там музика підбирається спеціально під настрій самої станції, дивлячись на те, хто на ній живе, які на ній умови та загальна атмосфера. Мало хто знає, але у перших виданнях книги Дмитра Глуховського «Метро 2033» на початку кожної з частин була написана назва музичного треку, який рекомендувався до прослуховування на протязі читання тої чи іншої частини книги. Таким чином створювалася потрібна атмосфера.
Ну і знову щодо моменту. Ця ситуація відбулася в Metro Last Light, де ми з Павлом вибираючись з нацистського полону вийшли на поверхню, де зайшли в літак, що впав тут багато років тому. Користуючись здатністю Артема, ми бачимо останні хвилини життя літака і людей, що знаходилися в ньому. Паніка та молитви пілотів, ядерні гриби на горизонті, крики дітей та жінок, і все це в супроводі треку Emptiness, який просто-таки перехоплює подих, і змушує повірити в те, що навіть такий жах можливий в реальному світі, що вся ця цивілізація може бути погублена від одного натиску кнопки. Дякую українцям з 4А за те, що дали зрозуміти своєю грою – апокаліпсис можливий, а чи справдиться його сценарій залежить тільки від того, як будемо відноситися до природи і до самих себе ми самі.

3. TES: Skyrim

Ну і як не обійтися без старих-добрих «Древніх сувоїв» та п’ятої їх частини. Хай хто що не казав, але Скайрім все-таки являється найгарнішою грою серії. І кажу я зараз не про графічну складову гри, а про пейзажі, які вона показує. Попередні ігри серії теж не скупилися на приголомшливі види, але тоді розробники ще не досягнули тої вершини, що є в Скайримі. Звичайно, лаяти гру можна за неймовірну кількість багів і т.д. Але відчуття, які ти отримуєш від її проходження зіставні з дійсною подорожжю, де ти відкриваєш все нові і нові захоплююче гарні місця.
Щоб отримати весь спектр емоцій від цієї гри, треба проходити її в холодну пору року, бажано тоді, коли за вікном йде сніг, а новорічний настрій гріє душу. Тоді ти береш чашку гарячого чаю, сідаєш за комп’ютер, а хор варварів зустрічає тебе в головному меню п’ятої частини. Я знаходився в такому ж стані, коли стрімголов мчав до Вітряного Піку. Тоді я на хвилину відійшов від головної площадки локації і подивився на мирний Вайтран, його околиці, що спали під небом, усіяним незчисленною кількістю зірок та двох супутників Нірна – Массера і Секунди. І тут варто відзначити неймовірний талант композитора Джеремі Соула, адже в цей момент заграло творіння іменитого композитора – Far Horizons, яке настільки точно підійшло до описаної вище ситуації, що цьому треку судилося з’явитися в моєму плейлисті, і бути прослуханим мною ще сотні разів. Не буду говорити довго – просто проходьте цей шедевр якщо ще не пройшли, і отримуйте задоволення від гармонійного перебування в цьому надзвичайно красивому, неосяжному, холодному та дещо страшному світі.

2. Alan Wake

Знову ж таки дуже атмосферна та захоплююча гра, яка декому, чомусь, здалася монотонною. Дивно, адже чудово пророблене місто Брайт-Фоллз та його околиці не дають заскучати і щоразу змушують дивуватися красотою американської глушини. Але на протязі гри ми будемо розгадувати таємниці цього дивного місця, тому на любування тутешніми красотами часу багато не буде.
У час, коли Алан шукає свою дружину та намагається зрозуміти, що ж все-таки відбувається в цьому чортовому місці (або у власній голові), на фоні ми чуємо шум лісу, каркання зграй ворон, а також ледь чутливий до людського вуха темний ембієнт, що подібно нитці проривається крізь геймплей. Здавалося, музики не чутно. Але в кінці кожної з частин гри на нас чекає підібрана розробниками пісня, що відповідає тій ситуації в якій знаходиться головний герой в даний момент, а також служить таким собі перепочинком, пристанню між двома складовими гри. Зазвичай в таких моментах грає щось спокійне та аутентичне типу Poe – Haunted, Poets of the Fall – The poet and the Muse або Among The Oak and Ash – Shady Grove. Навіть тоді, коли на твоєму комп’ютері вже давно не встановлена Alan Wake, а про літо вже давно прийшлося забути під впливом мінусової температури за вікном, слухаючи ці пісні, ти згадуєш містичний ліс та густу як сметана атмосферу американської глушини.

1. Bioshock Infinite

Одна з тих ігор, які я з повною впевненістю можу назвати витвором мистецтва. Це рафіноване мистецтво, Мистецтво з великої літери, справжнє Сучасне Мистецтво. Дещо жорстке, дещо сатиричне та іронічне. Дещо огидне, дещо високе і повчальне. Скільки б не пройшло місяців та років з того дня, коли я вперше запустив цю гру на своєму комп’ютері, мені все одно хочеться повернутися в цей дивовижний світ, в якому з’єдналися в одне полотно расизм і аристократизм, тиранія і життя простих людей, багатство і бідність, високе і низьке, краса та бруд. І в такому шедеврі як Bioshock Infinite вистачає моментів, коли перехоплює подих від побаченого. Їх дуже багато, і про два з них я вирішив розповісти.
Перший – це момент прибуття Букера де Вітта в Колумбію. Після приземлення він потрапляє в церковний хол, де чується відома церковна пісня We the Circle be Unbroken. І хоч я є переконаним атеїстом, навіть в мене вселився той дух, щось високе, те, що витає в повітрі разом з голосом церковного хору. Дивним чином я пробув в цій церкві хвилин з 20, поки мені не вистачило цього відчуття.
А вдруге я відчував щось схоже, коли цю ж пісню співала наша протеже Елізабет. Сховавшись разом з нею в невеликому погребі, Букер бере гітару, а Елізабет, співаючи пісню, намагається дати бідняку яблуко. Він ховається, а вона ще більше впевнюється в боягузтві та бруді цього нестерпного світу. Загальна душевність та повчальність цього моменту дещо зворушила мене, і змусила ще раз впевнитися в тому, що комп’ютерні та відеоігри – це новітнє мистецтво, нарівні з книгами, музикою, кіно.

Пишіть в коментарях, які моменти з відеоігор запам’яталися вам найбільше. Звичайно, в цьому переліку не було таких ігор як The Last of Us та інших, але цей топ спонтанний, він ґрунтується на моїй особистій думці. Користуючись нагодою, вітаю весь колектив PlayUA з Днем народження порталу. Дякуємо за всі роки праці, відео, статей та новин, які ви люб’язно надаєте нам, українським геймерам. Багатьох вам років процвітання і плідної роботи.
А всім іншим хочу побажати одне. Грайте в хороші ігри і не забувайте, що крім них є ще реальне життя, де теж є багато чого цікавого. Живіть і процвітайте